Поки я продовжую отримувати плювки в мою адресу на увазі ненаписаного звіту по Камбоджі-В’єтнаму, чоловік написав звіт по Еміратам. Чому мені стало зовсім противно від власної ліні, а сором моєму немає меж.
Через брак мого звіту, і за відсутністю у чоловіка власного ЖЖ, я розміщую його творіння тут:
ОАЕ – кінець вересня 2006 року.
Що сподобалося в ОАЕ:
1. Дайвінг в Dibba Island на узбережжі Індійського океану.
2. Поїздка в гори, ваді, купання в гірській річці.
3. Аквапарк «Wild Wadi Water Park».
4. Верблюжий ринок поруч з Аль-Айн.
5. Катання по дюнах на квадрациклах і дошці.
6. Набережна в Дубаї.
ПРИЇЗД
Емірати були обрані для поїздки, так як дружина в силу певних обставин, не могла отримати візу в європейську країну, а термін дії мого закордонного паспорта закінчувався через 4 місяці. До цього були приблизно в десяти країнах, в основному Середземномор’ї і південно-східна Азія. Місця для відвідувань вибрали в Москві, вивчаючи путівники і відгуки в Інтернеті. У поїздку відправилися в кінці вересня – час не зовсім вдале, так як почався рамадан, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Путівки на 10 днів купили в тур агентстві.
Летіли вітчизняною авіакомпанією «ВІМ-АВІА» (про те, як нам «пощастило» з авіакомпанією, ми дізналися при відльоті додому). Приземлилися в аеропорту міста Дубаї. Аеропорт новий, великий, скрізь покажчики, зрозумілі всім, навіть тим, хто погано знає англійську. Всім, але тільки не нашим співвітчизникам. Цікаво було спостерігати, як невелика зграйка російських туристів впевнено, швидким темпом рухалась по коридору, не звертаючи уваги ні на які покажчики і віддаляючись від зони митного контролю. Митниця, отримання багажу – все досить швидко і без ускладнень.
Спека в цей час року стояла градусів під 40, море не охолоджувало, так як було ненабагато прохолодніше повітря.
З приводу одягу. ОАЕ – мусульманська країна з досить суворими законами і звичаями. Позасмагати топлес не вийде, прозорі блузки та мініюбкі то ж не вітаються, але й особливо морочитися з приводу одягу не варто. У Дубаї ми зустрічали місцевих дівчат без паранджі, неабияк вимазаних косметикою і в спідницях набагато вище колін.
ГОТЕЛЬ
Поселилися в готелі Ajman Beach Hotel (3 зв.), Розташованої в штаті Ajman. Відносно невисока ціна і перша смуга. До цього в багатьох країнах зупинялися в троячках. Трешка в ОАЕ – найгірша з усіх, в яких ми до цього були. Обслуговуючий персонал дивиться на тебе так, як ніби кожному з них ти заборгував грошей. На ресепшені ніколи не віталися, ми жодного разу не почули ні «спасибі», ні «будь ласка», жодного разу не побачили усмішки. Їжа жахлива. До цієї поїздки я думав, що сніданків гірше ніж в троячках Єгипту не буває, виявляється буває. На території був басейн, однак, чомусь його закривали одразу після того, як народ йшов з пляжу – тобто годині о шостій вечора, можливо, це пояснюється Рамаданом. Коли в Москві ми читали відгуки про наш готель, одним з його головних плюсів було те, що він розташований поруч з єдиним у країні магазином, торгуючим спиртним. Через священного місяця нам так і не вдалося оцінити це перевага. Однак без пива ми не залишилися, через що працюють при готелі росіян, нам доставили ящик «Будвайзер» (0,33 л. – 1 $ – ціна в рамадан). У всіх готелях ОАЕ при реєстрації в готелі у вас забирають паспорт і віддають тільки при виїзді, або якщо ви орендуєте машину. Пояснюють це тим, що приймаюча вас готель відповідає за вас.
В ОАЕ на кожному кроці будівництва. Не став винятком і пляж біля нашого готелю. З раннього ранку і до обіду впритул у пляжних парасольок кипіла стройка. Трактори їздили практично між лежаками. Будівництво йшла з правого боку пляжу, а з лівої берег обгороджений сіткою-рабицею. За нею кожен день розташовувалися декілька індусів і спостерігали за білими жінками в купальниках – це у них розвага таке. Справа в тому, що в ОАЕ корінного населення близько 10%. Ці десять відсотків в шоколаді – народилася дитина – отримай 150 тис. зелених від батьківщини і плюс безкоштовно ділянку землі біля моря. Освіта? - Безкоштовно в будь-якому ВУЗІ будь-якої країни світу. Якщо ви запитаєте будь-якого підлітка з числа корінних жителів, ким він буде, коли виросте, ви завжди отримаєте одна відповідь – «начальником». Не важливо в якій області, головне начальником. Роботу, пов’язану з фізичною працею, в ОАЕ виконують приїжджі з Афганістану, Пакистану та Індії. За свою роботу вони отримують копійки, які направляють своїм сім’ям. Таким чином в силу фінансових і релігійних обмежень спілкування з жінкою для них нерозв’язна проблема, і все що їм залишається – це сидіти біля пляжів готелів і спостерігати за жінками через сітку, при цьому їм треба бути завжди на чеку, так як охорона готелів періодично їх ганяє.
Аджман
Аджман - місто невелике з південно-західного боку непомітно переходить до Шарджі. Що стосується міст – їх основна частина розташована вздовж узбережжя, при цьому чітких кордонів не існує. Почавши поїздку в Аджмані, ви, не покидаючи міської межі, опинитеся в Дубаї. У місті кілька великих гіпермаркетів: гіпермаркет «Lulu» знаходиться в 10-15 хвилинах ходьби від набережної. У ньому хороший курс обміну валюти, так само там можна прикупити фруктів – в основному з південно-східної Азії, але на порядок дешевше ніж в Москві; гіпермаркет «Safeer Mall» – найбільший магазин у Аджмані, ціни на парфуми – нижче ніж в Duty Free. Сувеніри продаються на традиційному – Gold Souq. Якщо хочете купити щось цікаве краще поїхати на Gold Souq в Шарджі – він набагато більше. Місцевих сувенірів мало, в основному всі везуть з Індії та інших країн, торгують знову таки індуси. У антикварних крамницях, як і у всім Світ, реального мотлоху не більше 10%. З мастного антикваріату в основному національні глечики (близько 250 $) і ножі (від 100 $).
САФАРІ
Першим заходом за планом була поїздка в пустелю з ночівлею. Хотілося покататися пустелею на джипі, на дошці або лижах з барханів. Про таке сафарі ми вичитали в путівнику «ЛЄ ПТІ ФЮТЕ», думали що раз скрізь пустеля, проблем з таким тріп не буде. Виявилося, і ми і путівник помилилися. У тур агентстві при нашому готелі про поїздки в пустелю з ночівлею навіть не чули, дівчата з агентства обдзвонили декілька знайомих фірм, там теж ні про що подібно не чули. Пізніше, коли брав дайвінг, запитав у дайверів ради, хто може організувати таку поїздку, вони так само допомогти нічим не змогли. Довелося задовольнятися одноденною поїздкою. Вирішили орендувати машину з водієм на цілий день, знову не вийшло – пояснили, що на одній машині в пустелю їздити небажано, так як легко застрягти і нікому буде витягати, як потім виявилося, суща правда. Місцеве тур бюро пропонувало поїздку в пустелю на джипі за 50 $ з людини. До цього ми дуже рідко користувалися послугами місцевих тур агентств – тим більше зустрічаючої сторони (виняток Індонезія, але Індонезія виключення з багатьох правил, в хорошому сенсі), так як вони розраховані на середнього туриста, всі інтереси якого зводяться до випивки, їжі та шопінгу. Плюс до цього – пара годин збору всіх по готелях, ввечері двогодинна розвантаження туристів по готелях, нескінченні зупинки в кафе і магазинах, де сама «смачна» в країні їжа, самі «дешеві» сувеніри, або самий «справжній» шовк. Але оскільки вибору не було, а в пустелю хотілося, вирішили їхати. Правда, дізнавшись, що в один джип – «кукурузер», упаковують по п’ять-шість чоловік, вирішили взяти машину на двох – обійшлося в 250 $. У тур бюро пообіцяли, що кататися по дюнах ми будемо не менше двох-трьох годин, ще хвилин на сорок мені дадуть дошку покататися з барханів, далі поїздка до «бедуїнів». Ми здогадувалися, які там будуть «бедуїни» і тому спробували відмовитися від них, знизивши вартість поїздки – не вийшло. Відмовитися можна, але ціну не знизять.
До місця катання їхали хвилин 30-40. По дорозі в Хатту є Червона дюна, про неї згадується у всіх путівниках. Там кілька фірм пропонують поїздки по пустелі на квадрациклах, звідти ж починаються поїздки на джипах. Після прибуття на місце довелося хвилин 30 чекати ще два джипи, з якими нам належало кататися. Обидва приїхали позашляховика були забиті під зав’язку. В одному компактно розташовані шість японців, в іншому п’ятеро російських туристів. Джипи – «кукурузери», були досить свіжими, кузов посилений – на випадок, якщо машина перевернеться. Перед поїздкою по пісках, водій спускає повітря з шин, і ось ми вже мчимо по барханах. Бархани досить круті, і коли несешся вгору, не знаєш буде там крутий обрив або пологий схил. Кілька разів було відчуття, що машина зараз перевернеться. Якимось чином, водій примудрявся проїжджати по хребту бархана шириною в метр. Джипи досить жваво стрибали і скакали по дюнах, і ми представили, як було б якщо б в машині сиділо ще кілька людей.
Наша машина загрузла два рази, але досить оперативно, без сторонньої допомоги вибиралася, а ось інший джип завис на верхівці бархана – сів на черево. Витягали його хвилин п’ятнадцять, спершу намагалися витягнути одним джипом, потім двома.
Як і слід було очікувати, каталися ми від сили 1:00, ні про лижі, ні про дошці наш водій нічого не знав.
«Поселення бедуїнів» не обдурило наших очікувань: бедуїнами працювали в основному індійці. У цей «поселення», судячи з усього, звозять туристів з усієї країни. У той день їх було не менше сотні. Набір розваг стандартний: катання на верблюді (3-5 хвилин), дегустація традиційного напою бедуїнів (рідкісна погань), фото в національному вбранні, фото з соколом, кальян, малювання хною, шведський стіл. Зазвичай ще буває танець животів, у виконанні дівчат з Росії, але з нагоди рамадана танців не було. Можна подивитися, як роблять картинки в пляшці з кольорового піску – один з традиційних сувенірів з ОАЕ, але купувати не радимо – якщо пісок погано утрамбований, вся картинка по дорозі додому від трясіння розсиплеться. Пляшки, які продають на ринку, вже випробували на собі тряску, тому шансів, що ви їх довезете до будинку набагато більше.
Загалом, брати сафарі не радимо – за 50 $ ніякого кайфу від катання не буде, якщо тільки не пощастить сидіти поряд з водієм (якою може бути кайф від бовтанки в набитому джипі?) Платити за окрему машину 250 $ – дорого, годинне катання цього не варто. Краще на орендованій машині самостійно доїхати до «Червоної дюни» і битій по дюнах на квадроциклі. Через пару днів ми так і зробили.
grmiller ми переконалися з те, що здох адаптор шнура. Купили новий (магазин в Big C – 990 бат, магазин напроти Macro – близько 1390 бат (так і сказали “близько”), Banana IT – 3000 бат). Спасибі grmiller. 
